Мистецько-правовий лікнеп, або як в Україні зберігають історико-культурні цінності?

-A A +A
Українські музеї останнім часом потерпають від розкрадання експонатів та корупційних скандалів, а митники не припиняють звітувати про збільшення кількості випадків контрабанди історичних та культурних цінностей. Покращити ситуацію в цій сфері вирішили шляхом проведення правового лікнепу для музейників та мистецтвознавчого - для правників у сфері авторського, митного чи навіть кримінального права. На першому такому семінарі-практикумі побував і кореспондент ЮВУ.
 
Просвітницька ініціатива
 
Узятися за таку нелегку справу вирішили у столичному виші Національній академії керівних кадрів культури і мистецтв, де навчаються майбутні експерти творів образотворчого мистецтва, музичних інструментів та навіть ювелірних виробів. Ініціатором такого заходу стала проректор Академії з профорієнтаційної роботи та громадських зв'язків Людмила Ходос.
 
Поєднуючи роботу в мистецькому виші з юридичною практикою, вона дійшла висновку, що започаткування семінарів-практикумів, на яких, окрім мистецтвознавчих питань, висвітлюватимуться ще й правознавчі, є важливою справою сьогодні. "Адже до нас дуже часто звертаються співробітники музеїв із запитаннями, які стосуються зберігання, реставрації, оцінки, експонування чи перевезення творів мистецтва, оскільки значна частина нормативно-правових актів (інструкцій, методик тощо), якими вони нині користуються, є застарілими і походять ще з часів Радянського Союзу", - пояснює вона.
 
Щоправда, на початку 90-х років у Кабміні заговорили про необхідність проведення величезної роботи із паспортизації культурних цінностей та посилення відповідальності за їх розкрадання та контрабанду. Однак такі пропозиції не були реалізовані, що негативно вплинуло на стан фондів українських музеїв. Тому в нас сьогодні й виникла ідея об'єднати навколо проблем культурних та історичних цінностей в Україні провідних юристів, а також мистецтвознавців, які б не лише ділилися із тими, хто цього потребує, своїми знаннями та досвідом, а надавали різним мистецьким установам офіційні відповіді та роз'яснення. Підтримати таку ідею вирішив Союз юристів України на чолі із Валерієм Євдокимовим та Міністерство культури.
 
Перший семінар був присвячений теоретичним і практичним аспектам правового супроводу творів образотворчого мистецтва. Послухати корисну інформацію зібралися представники музейної справи та молоді адвокати. До них із вітальним словом звернулися заступник СЮУ Олександр Квасневський, а також представники НАКККіМ - проректор Людмила Ходос і директор Науково-дослідного інституту стандартизації, атестації та ліцензування в галузі культури і туризму Андрій Рахуба.
 
Авторські права художників
 
Лекції та доповідачі були підібрані таким чином, щоб зацікавити як музейників, так і правників. Першим доповідачем на тему "Твори образотворчого мистецтва в контексті авторського права" ставши кандидат юридичних наук, доцент Київського університету права НАН України Іван Ващинець. Свою доповідь він розпочав із історичного дискурсу, зазначивши, що лише з кінця XVIII століття була затверджена система авторських прав, яка існує сьогодні. За його словами, будь-який твір образотворчого мистецтва з моменту створення вважається оригіналом і охороняється авторським правом. Будь-які суперечки з цього приводу розв'язуються у судовому порядку.
 
Доповідач також зазначив, що покупець творів образотворчого мистецтва набуває на них права власності, але не отримує авторських прав. Відтак він може лише перепродавати придбані твори, однак не вправі копіювати їх та знищувати без згоди автора, оскільки вони є об'єктом авторських прав, а не лише матеріального права. Крім того, автор повинен мати право доступу до своїх творів, щоб скопіювати їх або ж пригадати втілені в них ідеї.
 
Зацікавленість в аудиторії викликала надана доповідачем інформація про право слідування, завдяки якому автор твору образотворчого мистецтва отримує 1% від його перепродаж. "Така практика спершу виникла на початку ХХ століття у Франції з метою підтримати матеріально художників-початківців, -- роз ’ яснює Іван Ващинець. - Пізніше вона знайшла своє відображення в законодавстві інших країн світу, в тому числі і в Україні".
 
Щоправда, реалізувати це право на практиці важко через неузгодженість такого роду норм у Цивільному процесуальному кодексі України та Законі "Про авторське право і суміжні права". Адже останній передбачає публічність такого перепродаж творів мистецтва, чого немає у ЦПК. Тому й невідомо, коли та за яких умов митець, у нашому випадку художник, має вимагати від перепродаж його картин свою винагороду. До того ж, справа ускладнюється ще й тим, що він повинен відслідковувати усі перепродажі його робіт, а також володіти відповідними коштами та юридичними знаннями, щоб вимагати реалізації права слідування.
 
Говорячи про претендування кола осіб на авторство створеного колективно мистецького твору, доповідач згадав про те, що існує визначення, запроваджене ще постановою Пленуму Верховного Суду СРСР, відповідно до якого творчістю не вважається виконання технічних робіт з підбору матеріалу, креслення схем, графіків тощо. Тому під час розв'язання такого питання відбувається з'ясування значущості внеску кожної задіяної у створенні того чи іншого мистецького твору особи.
 
Секрети експертизи картин
 
Багато уваги під час семінару приділялося негаразди здійснення мистецтвознавчої експертної оцінки задля визначення достовірності твору образотворчого мистецтва та відрізнення його від підробок та копій. Цікаво, що з юридичної точки зору оригінал твору, як і його копія, яка має бути оригінальною, охороняється авторським правом. Більш того, існує таке поняття, як "презумпція авторського права". Так, якщо на картині стоїть підпис художника Ван Гога, доки не буде спростована його причетність до її написання, саме він вважатиметься достовірним автором.
 
Мистецтвознавці ж під час семінару стверджували, що лише оригінал картини має найбільшу цінність. Копія, навіть найбільш точна, займає другорядні позиції в ієрархії історико-художньої цінності творів мистецтва. Обґрунтовуючи цю думку, провідний експерт з антикваріату - художник, генеральний директор Київського національного музею російського мистецтва Юрій Вакуленко зазначив, що оригінал картини несе позитивну енергетику її автора, який творив, а не копіював емоцію, гармонію закладених у неї кодів. Усе це має вплив на внутрішній психологічний стан людини, що споглядає на неї. "Фальшивий твір, як Іуда - візьме та й обдурити, - зазначив він. - Більш того, картини вважаються найбільш вдалим інвестиційним об'єктом. За копії оригіналів видатних майстрів не віддаватимуть мільйони доларів. Тому завдання експерта-мистецтвознавця встановити достовірність картини.
 
Хоча жоден з них не може зробити це із 100-відсотковою гарантией, адже завжди залишаються сумніви. Навіть на найбільших аукціонах світу біля кожного експертного висновку до твору мистецтва існує застереження, що в разі доведення науковими методами, адже наука не стоїть на місці, а стрімко розвивається, помилкових тверджень експерта, кошти за його продажу підлягають поверненню. Після чого Юрій Вакуленко розкрив присутнім секрети здійснення у спеціальних лабораторіях технічного аналізу картин, завдяки якому визначається її вік, ступінь старіння. Завдяки рентгеноскопії вдається побачити індивідуальний почерк художника, на основі вивчення якого можна зробити висновок про достовірність авторства. Але перше, що досліджується, так це підписи художників. "Пам'ятаю, як тричі до мене потрапляла одна і та ж картина із підписом Айвазовського, і кожен раз я наполягав на тому, що це - копія. Проте згодом вдалося віднайти на ній підпис її справжнього автора" , - зазначає експерт.
 
Наступний доповідач - експерт, доцент кафедри мистецьких технологій НАКККіМ, член Національної спілки художників України Ірина Лисенко-Ткачук розповіла, що найбільше сьогодні в Україні підробляють картини відомих українських художників Миколи Глущенка та Сергія Шишка, які користуються неабиякою популярністю на ринку творів образотворчого мистецтва та антикваріату. Проте, якось їй наприкінці 80-х до рук потрапили справжні картини Пікассо та Ван Гога, які в ході ірано-іракської війни були викрадені із іранських музеїв та перевезені на територію теперішньої України. Про майбутню долю цих шедеврів доповідачка дізналася із телебачення. Виявилося, що вони на початку 90-х виставлялися на одному із найвідоміших аукціонів світу. І кожен їхній переїзд, за її словами, здійснювався таємно через дипломатичну пошту.
 
Про те, які ж сьогодні існують методи боротьби із контрабандою історичних і культурних цінностей, усі бажаючі зможуть дізнатися на наступному семінарі-практикумі, що відбудеться вже наприкінці квітня цього року.
 
Інформація до роздумів:
 
Викрадення предметів старовини з музеїв та архівів України вражає своїми масштабами. Так, у 1996 році серед білого дня з експозиційного залі Львівського музею зброї « Арсенал" викрадено 6 прикрашених діамантами шабель. Того ж року вночі злочинці поцупили 15 художніх полотен з відділу Львівської картинної галереї - Олеського замку.
 
У 2004 році сталося масштабне викрадення унікальних документів ХVI - XX століття з фондів Центрального державного історичного архіву України у Львові. Роком пізніше з приміщення відділу мистецтва Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України було здійснено крадіжку графічних творів ХVI - поч. ХХ століття і мистецьких періодичних видань кінця ХІХ - поч. ХХ століття.
 
У 2009 році СБУ розкрила широкомасштабну аферу з викраденням картин з Уманського і Ямпільського музеїв у 2006 - 2008 роках. На лаві підсудних опинилися колишній начальник Ямпільського відділу УСБУ у Вінницькій області, заступник начальника Уманського райвідділу міліції і колишній директор Ямпільського райводоканалу. На сьогодні знайдено 11 оригіналів картин. Оригінали 4 картин повернули покупці, які дізналися про те, що ці полотна крадені зі ЗМІ. Зараз триває розшук 10 зниклих картин.
 
Нагадаємо також про те, що в січні 2011 року в Кіровоградській області пограбували Музей історії Онуфріївського району. Злочинці вкрали 149 експонатів культурної спадщини, в тому числі і речі родини Толстих. Минулого ж року прогримів скандал із картинами відомого українського імпресіоніста Миколи Глущенка, які понад 10 років тому музей передавши для тимчасової експозиції до Кабінету Міністрів України. Уряд відмовився їх повертати. Під час проведення експертизи дві роботи ("Дніпровські далі" та "Село біля річки") визнали фальшивими. Страхова вартість кожної з картин оцінюється у більш як півмільйона гривень.
 
Джерело: http://www.news-on.com.ua